img03

Роздуми в свято Вознесіння Господнього

 
"І, наблизившись, Ісус сказав їм: дана Мені всяка влада на небі і на землі. Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа" (Мф. 28, 18 - 19). Такими словами закінчує своє Євангеліє апостол Матфей. 
Коли пройшло 40 днів з дня Воскресіння, то Ісус Христос, вивівши Своїх учеників на гору Єлеонську, поблизу Єрусалиму, вознісся перед ними, сівши праворуч Бога-Отця. Три роки Господь провів разом із апостолами; три роки вони чули Його проповідь; три роки розділяли з Ним і спрагу, і втому, і ненависть з боку юдейської старшини. Деякі з них навіть сподобилися бачити Ісуса Христа у всій Його славі і величі під час Преображення на горі Фавор. І ось, настає момент, коли Учитель покидає їх. 
Вони стоять у розгубленні на цій Єлеонській горі. Ідіть! Але ж куди? Перед ними стільки доріг, стільки стежинок. Яку з них вибрати? Про яку з них каже Господь? Проповідуйте! Але ж що? Вони, в основному, прості рибалки, яких і слухати ніхто не буде; у їхньому серці ще так мало віри, що і проповідь їхня не буде полум'яною.
З сумом апостоли дивилися на Учителя, Який возносився у небеса; в повному сум'ятті перебували їхні серця. І коли Спасителя закрила від очей апостолів хмаринка вони повернулися у Єрусалим. Пішли в той дім, де відбувалася їх остання спільна вечеря; пішли, ховаючись з остраху перед юдеями, які розшукували учнів ісуса Христа, щоб і їх знищити. Вони ще не були тими учнями Христовими по духу, якими мали стати, тому й замкнулися у       Сионській горниці, продовжуючи молитися, продовжуючи боятися кожного наступного дня. Ще в смутку залишалися їхні серця; ще не зійшов той Утішитель, Якого обіцяв зіслати їм Учитель.
Свято Вознесіння Господнього свята православна Церква відзначає через сорок днів після Великодня, і цього року воно святкується 13 червня. Ми сьогодні повинні усвідомити, що так, як і ті апостоли, не до кінця розуміємо сенс нашого життя. Сьогодні ми намагаємося замінити служіння Господу якимось іншими більш суєтними, більш земними речами. У нас також немає тієї твердості духу, щоб розпочати духовний шлях, шлях спасіння. Але ми всіх зусиль повинні докласти для того, щоб зробити хоча б крок назустріч Господу, вирватися із цього мороку земного життя. І надіятися, що Господь із Своєї любові і чоловіколюбства, надасть нам сили іти спасенним шляхом добра і милосердя.

священик 
Анатолій Куліш
 
img03