img03

ВІРУЮ...

 
Віра у житті людини... На цю тему можна говорити багато. Ще більше можна розвивати дискусій. Але, незаперечним лишається те, що без віри неможливе людське життя. Кожна людина вірить у щось або у когось. Тому що багато речей у нашому повсякденні сприймаються лише вірою. Святий Кирил Єрусалимський в одному із своїх повчань написав такі слова: « Не тільки у нас, що носимо ім'я Христове, за велике шанується віра, але і все, скоєне в світі навіть людьми чужими від Церкви, звершується вірою. На вірі утверджено землеробство: хто не вірить в те, що збере врожай, не стане працювати в полі. Вірою керуються моряки, довіряючи своє життя малому судну і віддаючи перевагу морю, яке хвилюється аніж твердій землі, вдаючись до невідомих надій і маючи при собі тільки віру, яка надійніша для них всякого якоря».
Духовним підгрунтям життя кожного християнина є віра в Єдиного Бога. І саме на цьому повинно базуватися життя людини, яка прагне досягти духовної досконалості. Адже, саме через віру в Бога людина виховує у собі такі почуття як любов, добро, милосердя, співстраждання. Катехизис, тобто головне вчення Церкви, визначає саму суть віри наступними словами: «Віра-це запорука того, чого сподіваємось; доказ речей невидимих».
Багато моментів у житті людини піддаються саме вірі в них. Духовну теплоту і спокій людина якраз і здобуває за допомогою того, що не є матеріальним. Коли забрати у християнина віру в Бога, то це призводить до трагічних наслідків, які відбиваються і в житті суспільства. Ми з вами можемо спостерігати таку картину на прикладі нашого народу. Майже століття з душі віруючої людини намагалися вирвати те, чим вона жила, вибивали з-під її ніг основу, яка дозволяла повноцінно існувати у світі. Саме з вірою боролася радянська влада! Не нищила вона таких цінностей як надія, любов, добро, милосердя. Лише віру в Бога намагалася підмінити іншими ідеалами. І що ж ми бачимо в сучасному, пострадянському суспільстві? Без віри в Господа і інші цінності почали деформуватися. Наскільки ж сьогодні небагато збереглося таких проявів любові та милосердя, співстраждання та добра у їх чистому, повноцінному вигляді.
Багато сьогодні можна почути в суспільстві і фраз стосовно лише внутрішніх проявів віри в Бога: «Я віруючий. Вірю в Бога. Але, хреститися не вмію, молитов не знаю, в храм не ходжу. Проте, я віруючий!». Хоча, на жаль, насправді це не так. Коли людина має якісь щирі внутрішні почуття, то вона обов'язково їх проявлятиме. Як можна любити свою дитину, але не говорити їй про це, не забезпечувати належним чином її повсякденне життя, не прислухатися до її потреб, не проводити з нею свій час? Тоді це не любов. Просто пусті слова...
Дійсно, в сучасному християнському світі багато тих, які називають себе віруючими людьми, але так мало тих, які дійсно є вірними. Як кажуть у Церкві: «Біси теж вірують, але тремтять». Саме по вчинках людини, по способу її життя і можна сказати наскільки глибокою є віра у такої людини. Адже, як написано у посланні апостола Якова: «Віра без діл — мертва». Все більше й більше людина переконується наскільки мізерними є її сили у вирішенні багатьох повсякденних питань, наскільки обмеженим є її розум у розумінні багатьох речей в оточуючому нас світі. Але, коли приходимо з якимось проханням до Господа Бога, коли взиваємо з молитвою про Його заступництво, лише з вірою повинні бути промовлені такі прохання. В Євангелії ми читаємо про багато випадків, коли люди приступали до Ісуса Христа з проханням про допомогу для себе або своїх рідних чи близьких. Спаситель завжди запитував, чи вірять ці люди, що допомога прийде, що їм буде подано по їхніх проханнях. І іноді звучали дуже мудрі слова: «Вірую, Господи, допоможи невірству моєму». Саме так повинна налаштовувати себе духовно кожна віруюча людина. Адже, коли є віра, то немає нічого неможливого. «Поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди», то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!» (Євангеліє від Матфея 17,20).
Підсумувати все вищенаписане хотілося б словами одного з найвидатніших християнських подвижників ХХ століття, блаженного Паїсія Святогорця: «Божественній допомозі не можуть зашкодити ні люди, ні біси. Ні для Бога, ні для святої людини нема нічого важкого. Перешкодою є лише наше людське маловір'я. Своїм маловір'ям ми перешкоджаємо великим божественним силам наблизитися до нас».


Настоятель храму ікони Божої Матері

«Всіх скорботних радість»

протоієрей Анатолій Куліш



 
img03